Зустріч з очевидцями Голодомору
Щороку в четверту суботу листопада світ відзначає пам'ять жертв Голодомору. Цей день пам'яті – унікальна нагода всім: дітям, батькам, політикам, громадським діячам…, замислитися над цією трагедією, над ґеноцидом українського народу.
Часто чуємо запитання: чи потрібно дітям взагалі говорити про Голодомор? Можна ствердно відповісти: про Голодомор дітям потрібно говорити обов'язково.
У понеділок 27 листопада учні школи мали нагоду зустрітися з очевидцями тих страшних подій. Старенька бабуся Віра (Кукоба Віра Карпівна, 1929р.н) радо відчинила двері для школярів та педагогів Побочій Н.А., Власової В.М., Босенко О.В. Але почувши перші запитання дітей, вмить очі жінки налилися слізьми. Все добре пам’ятає, до найменших дрібничок: як насильно забирали всі продовольчі припаси, як засуджували навіть дітей, які підбирали колоски пшениці на вже зібраних полях.
Якщо комусь вдалося щось приховати - штрафували. Якщо селянин чи колгоспник не виконав план здачі зерна, у нього забирали усе: картоплю, зерно, корову, хату. Слухаємо розповіді бабасі й помічаємо, як вона весь час притуляє до себе хліб, цілує його і плаче.
Найбільше вразила учнів розповідь про те, що померлих ховали всіх в одному глибокому рівчаку (нині на цьому місці поставлено пам’ятний знак жертвам Голодомору), скидаючи до ями не тільки мертвих, а й напівживих, говорячи: «А хто по тебе завтра приїде?»
P.S. Хоч це вже й не субота, але бабуся Віра запалила свічечку в знак світлої пам’яті про всіх померлих у 1932-1933 та 1946-1947рр. Усі ми побажали Вірі Карпівні міцного здоров’я. Живіть ще довго-довго.